Червоний сніг (149)
На скрипучому ліжку,
серед ночі, живий.
Складаю думок доріжку,
поки ніж на столі кривий.
Не манить і не чарує,
його ауру розвіває барабанний.
Револьвер, що серцю дарує,
запах металу, такий жаданий.
Пустий, але такий грізний,
без набоїв, та є слова.
Хоч порядок у букв і різний,
та поранена голова.
З першим снігом у цьому році,
буде видалено душу зі світу.
Якщо доля буде не на кращому боці,
будуть створені листи заповіту.
Кров там окропить не охоловшу землю,
а руки опустяться на коліна.
Душа потроху проб‘є небесну стелю,
а тіло стане легшим, мов пір‘їна.
