3 Синтез
Бібліотекар, професор права,
і директор найбільшої в світі
бібліотеки правничих наук,
друг мій Морис сьогодні саме
на вершинах своєї кар’єри.
При вині, у професорськім клубі,
каже Морис: “Ти знаєш, учора
я отримав листа-спокусу:
запросили мене заснувати
научну бібліотечну централю
у новім університеті
недалеко від Єрусалиму…”
“Та невже ти для цього лишив би
свій достаток, безпеку, кар’єру?
Заплановані книги? Видання
розпочатих нових монографій?”
“На посаду мою,” — каже Морис —
“безконечна черга кандидатів…
Але там — там бракує охочих —
і суперників в мене немає…”
Усміхнувся: “Казали: збудую
арсенал ліберальної думки,
щоб тримати баланс рівноваги
в центрі рідних тоталітаристів…
Є потреба, є фонди… Та план цей
нездійсненний, хіба, що будуть
живі люди з душею, із серцем,
що схотіли б принести у жертву
свій здобутий у світі досвід…”
Каже Морис: “Я бачив, як важко
на основах тисячолітніх
будувати нове суспільство.
Там потрібні здорові руки,
там потрібна здорова думка,
там потрібні знання і розум
щонайкращих спеціалістів…”
“Ти наважився? Справді поїдеш?
Але ж корінь твій — тут, у Нью Йорку?
Чи ж не тут і твоя батьківщина?”
“Нью-Йоркчанин я з діда і з прадіда,
і напевно на старість вернуся
доживати десь віку у Бруклині!
Але я — не забудь — теж нащадок
віковічної тої культури,
що єднала розсіяний нарід,
що з грудей з молоком материнським
в дітей віру поїла і мрію
про обіцяний край Ханаану —
борг історії в мене на плечах —
його мушу сплатити із честю…”
При вині, у професорськім клубі,
ми ще довго сиділи, до ночі,
і крізь вікна, у темряві міста
увижались мені, наче привид
наддніпрянської фата-морґани,
криті золотом бані столітні
мого рідного Єрусалиму.
1975/1978
