2 Мораторій
Стадіон футболістів сьогодні
відступили незвичній справі:
тут скликають народне віче —
мораторій проти війни.
Ось ідуть: активісти-студенти,
співробітники і професура —
колектив-університет.
Ось ідуть, щоб у зіткненні поглядів,
на одвертому вільному форумі
передискутувати проблему —
наболілий розпач душі.
Ось ідуть несподівано збуджені
цим бажанням прилюдного вислову,
і готовістю встати і бути,
і назвати себе дисидентами.
Тут не ждуть “директиви згори”,
тут не хочуть “подобатись масам”,
тут — свідомість, що збір цей — ядро
ліберальної совісті нації.
Тут здорова запліднена матиця
дев’ять місяців думку вирощує
у вагітності контемплації,
і тоді лиш у болях пологів
народитися може ідея.
Наче брила мокрого снігу,
яка котиться з гір у долини,
і щокрок — наростає у силу,
і щокрок — поновляє швидкість, —
так відважна ініціатива,
так ось думка, що сказана впору,
може дати потрібний поштовх
для лавини народного руху.
Завтра, може, газети осудять
мораторій цей наш, наче єресь,
а за місяць країну змиє
резолюцій незвичних повінь,
і до року цю єресь включать
в політичну плaтформу партій…
Повна труду, складна і повільна
ця дорога демократії:
це — не спалах вогню екзальтацій,
— не геройство одної днини,
це — не фрази патріотичні,
це — не вірнопоклонні заяви —
тут потрібна цивільна відвага,
щоб не завжди плисти з течією,
щоб у сірій щоденній праці
заступатись за власну гідність
і за право свобідної думки —
не своє лиш, але й опонента.
Про рослину свободи кажуть,
що її підживити треба
часом жертвою свіжої крові.
Та забули сказати романтики,
що рослина свободи не виживе,
як її не підлити щоденно
гірким потом упертого труду.
Інший спорт в стадіоні сьогодні.
І — вчорашній німий глядач,
в мовчазному спостеріганні
зачарований дивним спектаклем, —
я зійшла із високих трибун
і сьогодні я теж — на арені
беру участь в незвичному спорті.
1975/1978
