Виктор Харламов
Ти - їжа, сенс життя, думок ще більш,
В них - пахощі величної природи...
Заради тебе пристрасний мій вірш
Звучить, п'янким палають щастям оди.
Скупих оберігає таїнств біг
«Джон Діри» ген за горизонт пливуть,
Залишивши зерна вагомі склади…
Повз елеватори в далеку путь,
Повз фронтові дороги, смерті вади…
Відлюдними стежками, крадькома
От Хаятта вспыхнул Де Пари:
Наглый клоун, явно подшофе,
От "Микрона", беню чёрт бери,
Януковичей привёл в кафе...
Парни журналисты не смогли
Я визнаю - він твій. Я ж - сам, зірки,
Заручники привабливості мрії.
Відмовлять у правах брехні віки,
Дні збережуть що тішать хтиві вії...
Пожадлива ти, де ж та доброта,
Де край завірюх, сніг, лють,
Де вітер... - біда...
Враз можна і не збагнуть:
Людина.... - бліда...
Почне тихо йти, немов,
Жара. Щит баскетбольный загрустил,
Команда внуков съехала нежданно;
Все игры отменили нету сил
У дедушки и бабушки… Что странно,
Площадку захватили мастера:
С кого начинается Родина?
— С того, кто вручил нам «Букварь»,
И с тех публикаций Погодина,
Что явно одобрил «Главарь»;
Нет, всё же, Она начинается
Літній вечір, пагорб сяє, малахітом стелить тінь. Солодко і гірко… Знає Полуниця… зойк: «Амінь!» Я живу — в росі коліна, Та дивую світ оцей… Чудесам… в яких незмінна Вся Держава — «Синь Очей». У цьому царстві, — щастя панство, Та погода лиш без бур, Вибачається гусарство І хлоп'яча, майже, дурь...
Вчиняєш зло - отримай все сповна.
Троянди кожному шипи дарують,
Як срібла бруд, бруд сонця, що все зна,
Раптово, кривдять щастя кращу збрую.
В бутон потрапить лиш один черв"як:
Нет в мире лучше снов хмельной науки,
Что посещает вдруг внезапно нас,
Когда сплетаются тела и звуки
И все морали тропы не указ.
"Альфонсы": Алекс, Муха, друг у друга?),
Квадраты «воровали», или… — нет…
У них Малевич «занял» ночь — портрет,
Квадраты зелени и крови… Туго,
Абстракции, суперматизма дети,
Телепні чомусь повзуть до влади
Досвіду не маючи ну геть...
Все життя собі лише від зради
Поквартально крали... щей не ледь.
А коли кордоном Польщі валки
