Виктор Харламов
После лета жизни и весны,
Стану я - январским снегом белым,
Чтоб растаять, робким, неумелым;
Счастлив - мои помыслы честны.
Лужами, ручьями,.. просто - в "Ах!"
Заветных мыслей суд неотвратим;
Взываю к памяти и вспоминаю:
Стремился к многому, хватало зим
И лучших вёсен лет собрал я стаю.
Желанных и оплаканных всё ж дней,
Для кращих віршів є в тобі мотив,
Бо завше закликав тебе як Музу.
Чужі рядки в думках своїх сповив,
Милуючись тобою... Слів обузу
Поезії віддам, бо цілий світ
Світило благодатне, поготів,
Підніме вранці голову зіркову.
Віддати честь йому бажають ті,
Що прагнуть жити... Може, знову й знову
Воно підніметься на пагорб дня,
На сердце и душе два года рана,
Пустив на самотёк страны дела...
Народ избрал и лоха и барана
В одном лице паяца... Жизнь, была,
Устало горе на святых руках,
вздувая жили, что беды веревки .
Боль щелкала зубами в жерновах,
жевала зерен жёлтые осколки.
Просеивая мУку, не муку ...
Спадала вниз по каплям грёз вода –
Просеянная, молодостью свята...
Ты, девушкой, бежала сквозь года,
Дарила прелесть тела. Вмиг распята,
Смеялась плоть, просил о страсти Бог,
Відклавши факел свій, заснув божок,
Одна ж із дів, корислива у щасті ,
Жбурнула факел полум'яний... - шок,
У джерелі згас факел плоті страсті.
Коханням сил священного вогню
Чайки й хвилі нам над рікою милі ;
Іспит в долі є, мрії не безсилі...
Серце защимить, май тоді мороку,
Хто сказав про нас: "Тиждень, ще й, без року!"
В будь-які труднощі життя тече,
Намедни, жизнью не прощён,
Спросил я визави:
"Таинственна ли жизнь ещё?"
- "Таинственна... - в любви!"
Достаток в таинствах, вчера
Світ - сцена, бо жадана мить добра,
Чудес спектаклів, що тривають лише
Для впливу на зіркову мить заграв,
Де вічність все ж дитя своє колише.
Я осягаю хист природних сфер;
Щоби ти, коханий мій, не забув мене,
Стану я калиною.., час нас не мине.
Стану гаєм в золоті, квіткою... так , враз,
Щоби ти, найкращий мій, в почуттях не згас.
Щоб у день й увечері ти нудьги знав шал,
