Венера Марчук
Я одягла ЖИТТЯ непробивну броню,
І дехто думає, що все мені байдуже,
Та, як ніхто не бачить – сльози ллю,
Бо і мені душа болить, і навіть дуже.
Я звикла посміхатися завжди,
Навіть тоді, коли на серці рани,
Я про тебе нічого не знаю –
Все лишилось в минулих літах...
Пролетіло життя, наче птах...
На ромашках я більш не гадаю.
Я тепер вже не знаю, де ти,
В які доля закинула далі...
Писати хочеться про вічне:
Про світ прекрасний, про любов...
Та тиснуть душу протиріччя...
І я пишу про... інше знов.
Про світ, де втрачені надії,
Де віра продана за гріш...
