Софія Костюк
Якби я розповів тобі про гетсиманські сади
Якби я заспівав колискову,
Ти б повірила, що я живий,
Ти б повірила, що скоро вернусь додому?
Якби я минав перехрестя на розі
Якби запитав, чи купити хліб
Навколо дивно пахне смертю.
Вона, скрутивши пасма дряблих рук,
Знітивши голос в чудній круговерті,
Розкине з часом шати вічних мук.
Колись жахіття снилися щоночі,
Тепер вони – то білий день.
