Сергій Коноваленко
Сапфіри в житі.
У променях - мов очі Нефертіті.
Спекотний серпень, втомлений як лев.
Тече Десна. У білім оксамиті
Туман сховав мереживо дерев.
Тебе я бачив уві сні
Простоволосу -
Ти посміхалася мені.
У травах, боса.
А потім бігла до води,
Иди ко мне, пусть шепот ветра нежный
Ласкает закругленность твоих плеч
Мы – дикари в кустарниках прибрежных,
У нас с тобой особенная речь.
Нашли уединенное мы место,
Як тихо. Вечір над водою.
Летять птахи за небокрай.
Все зачароване весною.
І я благаю “Відчувай!”
Краси твоєї світло ніжне
