Оксана Оліярник
Так часто ми відштовхуєм людей
Котрі нас люблять...
Так часто ми відштовхуєм себе
Від інших...
Притягуємось знаючи, що
відштовхнемось...
Ми любимо хвилюватись
Просто так безпричинно
Любимо істерити, нити і не жити.
Уявою розбурхані
Мріями закутані
Ширми відкриваємо
Коли душа твоя у темряві думок,
І ти загублена собі блукаєш
Ти знай, проміння, сонце- у думках
Своїх - ти точно відшукаєш.
Промінчик, маленький промінь,
Освітить темряву твою...
Відчай заносить у крайнощі
Крайнощі переливаються в депресію
Депресія стимулює до роздумів
Роздуми літають у космоси
Космос - наше бачення
Таке безглузде як телебачення
У світі так багато див,
А ми лиш бачимо проблеми.
У суєтті буденнихсправ,
ми створюєм собі проблеми.
А треба жити кожнем днем
і щастя вміти відчувати...
Ми всі ходячі загдки
І у кожного свої відгадки
Свої шукчі, свої таємниці
І всякі такі дрібниці...
А чи цікава ти загадка?
Чи є у тебе таємниці
