Марк Баштаненко
Коли промені сонячні падають на поверхню місяця,
А в кімнаті із шуму тільки шум стрілок годинника,
У своїй фортеці вона милується нічною тишею,
А на її шиї сліди від собачого ошийника.
На її шиї згорнута кров від наумисних дотиків
Гримучим сном дрімає місто,
Слова лягають на спочин.
Оркестр зір заводить пісню,
Щоб час на струнах відпочив.
Завулками крадеться тиша,
Густа, неначе карамель,
Посеред лісу чарівний фонтан,
Пульсує в ньому сила таємнича.
З фонтану стелиться до ніг туман,
Веде у казку, за собою кличе.
У місто чарівних вогнів,
