Маргарита Мон
Останні яблука
На голому гіллі,
Як літній спогад,
Зайвий, недоречний,
Бринять говіркою
Ці яблука в пітьмі
І полетіли души лелеками
За обрії, понад ланами,
Під гомін тихий,
Над смереками,
Лишив нас с гіркими думками.
Колись давно... було колись було -
Ордою Київ накривався смутком
І вихрем вогняний
Стогнало і ревло
Пливло та широлось по світу гнівним чутком.