Махновія Степ
На перехресті щастя вони найкращі друзі:
Вона русява пташка, а він відлюдник в лузі.
У кожного є правда і гіркість у напої
Чужої вади чаша наповнила б безодню.
На перехресті щастя веселі та безжурні,
Ви заховали в скриню щоденники амурні,
До непристойності відверта простота
її тебе чіпляє й не дає спокою.
Коли її байдужість – кислота
для твоїх мрій і жаркого серця,
ти наче ртуть, що розливається рікою.
Сама з собою в тиші розмовляла,
Підняла вії взлету догори…
Ніхто з людей мене не впізнавали.
Казали :янгол ви…
Чи янгол я ? - мене смішило трохи!
В оточенні людей - ляклива лялька ,
В обіймах помсти – дикий звір,
Коли щаслива то прекрасна ,
Я різна іноді ,повір...
Але я добра чуйна і тендітна ,
Боюсь вогню й любові я,
Назад піти, не озернившись,
Залишивши сумісні речі,
Між простором й бажанням втечі;
Мене собою ти довершив.
Куди назад?Де шлях-дорога?
У чому річ?- незрозуміло…
Осінній листопад
зірвався із дерев.
Це він тебе обняв,
притиснув до грудей.
О, золото думок
притишених надій
Ласкаво прошу додому,
Тут колискова зачекалась у ковдрі
Й наспівує щось з рок-н-ролу,
а вчора щось з блюзу довкола.
Хутчіш повертайся додому,
Не повертай мене назад,
Я полечу і зопалу
За попелом.
Й за хвилин десять - п’ять
Розвіюсь, повернусь без вад,
В смітник кину недопалок,
Забагато в світі серіалів
забагато планів і думок.
Я тебе так чітко пам'ятаю
свою нав'язану любов...
2010
Не тримай ти мене в рукаві,
відпускай по частіше на волю,
щоб літати могла я собі
та до тебе повертатись додому
назад
Ти знав, що я тебе любила,
та це було давно, колись.
Минули довгі роки болю,
Не дочекалась дива.
А ти мені чомусь наснивсь.
Будиночок номер шість
Обросла височезна трава.
Він не сам на окраїні, сумно, стояв села.
Обабіч дороги, по сусідству, ліворуч була