Лана Краска
а ввечері зрадливо підкрадалась втома
кортілося обіймів і мовчання
за щастя було чути - ми вже вдома
на нас вже зачекалося кохання
він двері відчиняв і ніс пакунки
подаруй мені сяйво весни
у брунатних завіях чекання
розтопи вічноликість зими
де немає надії світання
загуби у дорозі печаль
хай не буде у тебе нещастя
мені не боляче ввійти до світу ночі
мені не боляче забути назавжди
пекельно-сірі з голубінню неба очі
гріховно-тяжкі гіркі молитви
я все пізнала на шляху до воскресіння
я все пізнала в сяєві лампад
Єдина
смуток... тиша... єдина зоря...
шмат паперу... і мрія єдина...
непокірність... забутість... свіча...
що палає віднині єдина...
розмови про все до опівночі
світанки в екранах смартфонів
навіщо так сталось - зустрілися
і що далі буде - а хтозна
хотілося б вірити в долю
вона фанатично
прискіпливо
й вельми обачливо
ніби те рахування
було їй за кисень , життя і кохання
між холодним "було та минуло"
а що буде далі
не раз він питав
вона ще не знала
сьогодні є зараз
і в ньому вони
вона зупинитись хотіла
полишити світ без ідей
від чорного і до білого
ще стільки шляхів і людей
їй крила ламали. Постійно
заточували ножі
що бачу в обличчі твоєму
зцілованому не раз
на фото
в уяві
у снах
вона можливо вперше у житті не поспішала
можливо вперше слухала себе , а не чужих
кортіло щастя - щастя і шукала
оточуючих заздрість маючи за гріх
нікому і нічого - лиш мовчання вперте
вона починала ненавидіти відстані
і кляті життєві обставини
кілометри
маршрути
для неї здавалися пеклом
не раєм
а їй не смакувала самота
долати відстані і перепони - ради чого ?
аплодисменти
квіти
перемоги
в театрі долі порожньо - то ж як