Христина Головко
я і ви, і вас, і вами
хтось із вами наугад
я ж саджаю молитвами
щастя сонячного сад
я і ви, і нас із вами
хтось із нами навпаки
я чекаю між містами
затаївшись-пошепки
у вас на плечі осідає мій час
у вас на устах осідає моє мовчання,
я безхатченко у своїй любові до вас
мій супутник шле вашій планеті прощання.
я випаду на землю снігопадами
і холодом ударю у твій страх
я не буду більше тебе згадувати
ти для мене був лиш просто-так
Не малюй мене очима
Сонце з мене тінь зіткало
І безодня за плечима
А йти далі сил замало…
Не п’яни мене всю зразу.
Я безмежно-божевільна
Крила зробленні з бажання
закатуйте їх у асвальт .
заривайте у землю.
рвіть на куски.
знищуйте до попелу.
викреслюйте зі свого розуму .
припалюйте цигаркою.
заліпіть скотчем.
замуруйте стінами.
Дороги пахнуть розбитими серцями
Домівки пахнуть скованим життям
А час щоденно шпигує містами
Скільки залишилось нам?
я пуста, як безодня
і наповнена як вона
докорів твоїх-сотня
наливає темінь до дна
я загублена немов пустеля
і безкрая як вона,
душа твоя -моя оселя
наповнює любов до дна.
чорне й біле погані мірила,
світло й темінь дві крайнощі дна,
кожен день розправляє вітрила
просто виглянь із свого вікна!