Коли ти знову прийдеш у свій пустий дім
Коли ти знову прийдеш у свій пустий дім
Й мегаполіс надіб’є твоє серце, немов горня
Не дивуйся, що стільки темені в нім,
Тіні напевно, мають її ім’я..
Коли ти на десять замків знову зачиниш двері
І вечір залишить тобі їдкий дим
Не дивуйся, коли вона в не в твоїй атмосфері
Залишає тебе під важкістю зим…
Коли ти вночі, спросоння, вийдеш на балкон
Залишивши свої маски на кріслі
Не дивуйся, що вона провела кордон
У яке не входить твоє серцеве місто
Коли ти приїдеш у далеке і рідне місто
Як наляканий звір, утікатимеш з нього знов
Не дивуйся, що твоєму серці затісно,
Аби кохати когось без твоїх розмов
Без твоїх ігор і вічних вагань,
Бо коли ти знову прийдеш у свій пустий дім
Ти вип’єш розпач до дна
Хто буде винен? що чекає тебе у нім
Твоє его а не вона?
