Іва Марчук
Короче, шло дело к ночи
Мы открываем окна выключаем свет
Но видно всё равно не очень
В окне не лунный круг, а лунный след
Запаянный туманом лес мы ищем в гардеробе
Хочу заплутатись у твоїй бороді,
Твої долоні на грудях моїх,
Відчувати шершавість твоєї руки,
Насправді пізнати тебе й потопити в собі.
Хочу заплутатись у твоїй боротьбі,
Ігри в які грають люди
Самі з собою, з рідними
Ігри в котрі граємо ми
З присмаком болі, сміху, брехні,
Невже все це гідне нас,
Де наша гордість в ці скуті дні?
Вони проходять озираючись,
Моментами спиняючись - мовчать.
Тремтять їм руки, ноги, голос,
Встає на тілі кожен волос аж струмом б'є.
Я хочу щоб ластівки
бачили,
наші з тобою, сльози.
Спускаючись до землі,
думали,
Що це осінні грози.
