Ірина Хутко
Не шукай в нічному полі вітру,
Він уже давно о цій порі стиха.
Не чекай любові звідтам,
Де її уже давно нема.
Не питай в людей про щастя,
Люди брешуть… та дарма! –
Про все уже писали видатні поети
І всі слова у рими складено давно,
Все що без форми склали в силуети,
Мільйон картинок склали у кіно.
А ти уперше плачеш і смієшся
Торкалося літо промінням землі
І зм’яклі від сонця дороги стелились.
Я набудусь в думках у тій стороні,
Де залишилось серце й рідні очі лишились.
Гойдала хвиля солона думок кораблі
І якір ніде я не міг опустити.
Навчитися б слухати час,
Може, він нам каже зупинитись?
А може, він давно уже за нас
Перестав увечері молитись.
За сто доріг від білого світанку
Звернеш у літню теплу ніч.
Ще сто дощів прокрапає до ранку,
Ще дотик губ торкнеться твоїх пліч.
Ще день ясний купатиметься в сонці
І встигнеш ти напитися жаги,