Дмитро Папірник
Хтось бачить сни , а хтось взагалі не бачить їх.
Коли ми засинаємо , усе ми забуваємо ,
Усі болі, тривоги, душевні хвороби
Сон для нас , як ліки, лікує і дає нам сили
Та не все так гладко , як здається нам на перший погляд .
Заховані спогади у замкненій кімнаті
Заховані вони вже там давно
І навпроти цих дверей , сиджу я вдивляюсь в небо
В прохолодну порожнечу дивлюсь
Усі краски , усе небо – все воно синє
Пролітають , як мрії високо птахи
Розбита душа ховається за мною»
Збираючи уламки аж до твого дому
Колись разом сиділи ми
Сиділи на траві і пили
А зараз я боюсь себе самого
Давайте глянемо правді в очі
Та скажемо собі що робимо не так
Давайте разом побудуємо платформу
Та скажемо усім прийти до нас
Давайте їм розкажемо
чому я люблю дощ?
Хм, давай розбиратись)
-давай
Може, через те, що без нього все помре?
- це правда, а ще?
-він класно пахне,
хочу озирнутися назад
і побачити себе:
Таким щасливим, таким дитячим
Коли хотілося лише одного
Гуляти цілий день і знову повертатися додому
Усміхненим , щасливим, промоклим під дощем
Бувають такі дні
Що хочеться просто зупинитись
Буває такий час
Що хочеться його та й якось пережити
Буває так що не хочеться
Скажи мені чи насправді
Ти хочеш щоб я пішов на дно?
Скажи мені це прямо в очі
Коли ми будемо падати
Не тримайся за мою руку
Бачу як моє життя втікає
Без щасливого фіналу
Скажу лиш тобі як всередині палає
Живу собі я не по фану
Не можу зрозуміти
Фантом цей спогад у моїй уяві
модель твого тіла який я бачу уві сні
весною ти приходиш, а зимою - холодом навіюєш
Ти ніби привид. Ілюзія щось неземне
у моїй голові застрягла і блукаєш там
Ми рухаємося у заданому напрямку
До кожної хвилини часу розписано у нас
По дорозі зустрічаються різні люди
Усі прямують додому чи може, хто куди
Дерева , ріки , лісосмуги
Десь там серед високих дерев
Десь там серед низьких людей
Я йду до тебе моя мила
До нашого з тобой життя
Приляжемо ми на траві