Аліна Андрущак
Механізм запустився. Не зупинити.
Слова, мов камені, кидав в мене грізно.
Та до ранку зумію себе зцілити.
Дні без болю такі короткі.
Коли боляче - тягнуться вічно.
Не щира посмішка на фотках,
Чесно кажучи, виглядає епічно.
Не кажи, що ти мене любиш.
Ну навіщо ж цієї брехні?
Знову граєш якусь роль.
Скажи, скільки ще маєш масок?
Ніколи не бачила тебе справжнім.
Хоча, на очах не носила пов*язок.
- Разом нам не бути. Поставимо крапку.
Замело всі дороги, згоріли мости.
- Попрощатись хоч можна?
- Не варто. Краще по-англійськи піти.
Розпались ілюзії на малесенькі частоти.
З віршами, що про тебе, палю свої блокноти.
Не буде більше болю. Собі пообіцяю.
Та все всеодно (дурепа) на тебе так чекаю.
Знов напишу тобі щось (аби було) без сенсу.
Гордість від мене пішла, махнувши рукою.
Навіщо питати якогось там екстрасенса?
Й сама знаю, що ніколи не буду з тобою.
Так, мені боляче, але вже не плачу.
Не єдина, кому щастя в житті не дісталось.
Не шукай в його серці притулку,
Не буде у вас майбуття.
Він за тебе не дасть ні копійки,
А ти за нього б віддала життя.
VIII-XI века – славная наша эпоха.
«Варягами» нас на Руси величали.
Жили тогда мы довольно неплохо.
Врагов своих в страхе держали.
Никогда не боялись смерти в бою.
Часто смотрели ей прямо в глаза.
Пишу вірші, тобі мій адресате.
Лягають букви на рядки несміло.
В житті твоєму колись я грала роль,
Але виходила вона так не уміло.
Може з мене погана актриса,
Чи сценарій був той поганий,
В житті твоєму грала і я роль,
Але з мене нікудишня актриса.
Розділила нас кілометрами доля.
Так, як ділить кути бісектриса.
Мене не лікує час.
Життя нічого не вчить.
Як забути про стару рану,
Якщо вона ще болить?
Уходишь? Ну что ж, спасибо за "уроки".
Не забывай, читай мои стихи.
Я душу всю вложила в эти строки.
