Неоніла Гуменюк
Чомусь терпко запахли дитинством.
Згадую як тримали в руці
Батога, що Петровим ще зветься.
Соняшник нам конем слугував,
Осідлавши його ми скакали.
Було безліч іще в нас забав,
Бабиним літечком зветься воно.
Знаходжу й у себе його на волоссі,
А було ж русявим не так вже й давно.
І бурштином обсипає черешню,
Багрянцем вкриває глодові кущі.
Багата вона і незміряно щедра
Робити добро та кохати,
Любити, а не воювати,
Народжувати, не вбивати.
Споруджувать, не руйнувати
І друзів з біди виручати
Та ближньому допомагати.
З дитинства я зачитувалась ним,
Звучало воно в серці малиново,
Багатшою духовно з кожним днем
Ставала я, а згодом сестра-Муза
Приходила до мене і рядки
Лягали на папері.Наче друзі
Решту зірвали чи від вітру впали.
Радіють сонечку ці яблучка малі.
Щоб довго холоди ще не настали -
Так прагне кожне-кожне з них,
Теплом їм хочеться зігрітися останнім,Бо як впаде на землю перший сніг,
То "вижити" їм шансів не зоставить.
Осінь запрошує на карнавал.
І на душі так привітно і тепло
Від дивовижних звуків та барв.
Краплі дощу - намистинки прозорі
Падають-котяться десь у траву,
Сипле Покрова з дерев
Й у танці кружляє так молодо,
Красою за душу бере.
Літечко. бабине літечко
Тонесеньку пряжу снує
І крізь сріблястеє ситечко
Щиро усміхається тобі
Ясне-ясне, тепле-тепле сонце,
Що високо в небі голубім.
Ніби каже:"Швидше прокидайся,
Бо чекає так багато справ,
Виконати їх ти намагайся."
Хлюпають, хлюпають хвилі тепла,
Заворожили вони душу й серце,
Любов моя теж їх в полон узяла.
Я бачу їх вдень, уночі в них дивлюся,
Намилуватись не можу ніяк,
Нектару кохання із них я нап"юся,
Розкрилена піснями
У синю даль лечу
Із віршами-птахами
Крізь сонце і тумани
Й мереживо дощу.
Неначе ластів"ята,
Ронить журбу свою соком-сльозою.
Бо розтинають сокирою груди
І сік - її кров цідять жадібні люди.
Ніхто її горем і не перейметься,
Як птахом пораненим серденько б"ється,
Плаче так гірко, тріпоче й тріпоче,
Сховавшись за старі дуби,
Ромашкове ж барвисте літо
Іще приходить у сади.
Але увечері прозябши,Жовтавим листячком тремтить,Відходить, із собою взявши
Неба бездонного блакить.
Запах суниць теж забирає,Ховає журавлиний ключ,Сестричку-осінь привітає
