Неоніла Гуменюк
Вкриває теплий дощик
Всі трави й квіточки.
Закуталися в нього,
Як в плащики чудові
На вишеньці листки.
І липа й горобина
Сонечком засяяв,
Прояснилось синє небо,
Десь поділись хмари.
Вітерець легенько пестив
Кучері вербичкам,
Намагався в косу сплести
На білім кафтані
Розсипались густо так
По землі недбало
Горобини ягідки
Смачні соковиті.
Клюватимуть їх птахи,
Тополина заметіль,
Пухом скрізь позасипала
Сіро-білим та легким.
На дерева й на травичку
І на квіти та кущі
Він лягати має звичку...
Сонечко купіль-тепло
І слухає, слухає, слухає,
Як та огортає зело.
Із квітки на квітку літає
Божа комаха - бджола
Та всеньке літо збирає
Спрагу вгамовували матері-землі.
Це дощ її благання вчув напевне
Й рясний-рясний пустився по ріллі.
Повеселіли в полі всі посіви
І квітоньки водиці напились,
Та й трави щиро дощику раділи,
І за вікном встелили грядку всю.
Я буду, як вони життю радіти,
Вбирати в себе завжди цю красу.
І насолоджуватись нею до останку,
Писати вірші та добро творить.
Душі пореба, а не забаганка -
Широким решетом дрібненький дощик сіє,
Та вже така швидка вона й проворна,
Що й сонечко закрила боком чорним.
А навкруг неї теж все стало сірим
Та прилетів зненацька сильний вітер
І хмару ту сердитую та темну
Літав, літав, та й притомився,
Пустився бігти навпростець
Та й заблукав, з дороги збився.
Повис у вільхи на гіллі,
В кущі заплутався глодовім,
Запали вогонь кохання,
Знайди папороті квітку,
Даруй щастя всім довіку.
Хай дівчатонька ворожать -
На русалок трішки схожі.
Щоб спіймав віночок милий,
Подарувало літечко зозулі,
Вона зраділа їм, але не взула,
Поклала між зеленої травички.
Ними милуються усі, хто тут буває
І птаха нахвалитися не може.
Надворі то сніжок, а то дощить,
Гойдає вітер віти яблуневі,
Співає серце, серце жде весни.
Вона прийде із пролісками й рястом,
Струмками та із щебетом птахів.
Кохати треба, бо життя прекрасне
