Софія Дмитрієва
Загляну в очі, де світ палає,
Торкнусь руки, мов спогадів вогонь.
Твоя душа шляхи промовляє,
Де плинуть ріки мрій в безмежний сон.
Твої вуста — солодкий смак бажання,
На полиці, де пил оселився,
Відпочивав лист, загублений у днях.
Він побачив наші сни,
Втратив цей долею шлях.
Пожовклий папір, мов старе полотно,
Юність моя – це мрій політ,
Де сонце сяє й долає бід.
У велике поле, у вільний світ
Я йшла вперед, у серці розквіт.
Там, де бринять акорди про любов,
Серед тиші ночей безсонних
Мандрують розуми людей духовних.
Крізь думки, мов пустелі вітер,
Шукають істину, що схована в мовчанні.
Світло місяця, тіні мерехтіння
