Марина Колісник
І темрява знову спустилась на місто,
У кожнім віконці молитва триває.
І поки ласкаво квітне троянда,
Десь в лютому полі зло завмирає...
І нищать вражину воїни наші,
А я вами пишаюся, люди зі Сходу -
З Луганська, Донецька - ви найсильніші!
Всі ті, хто тоді обрав Україну,
Ви найрідніші мені українці!
Ви не обирали шлях до гнилиці
Вони нас ніколи вже не зрозуміють.
Всі ті, хто не був в тій окупації..
Всі ті, хто кричить "Чому не державною?",
Всих тих, хто сповна ковтнув в депортації.
Всих тих, хто з народження чув росіянську
Я б знову хотіла відчути "хотіти",
І темної ночі Його відчувати.
Під блюз би на кухні нам знову кружити
І міцно-міцно вуста цілувати.
Я б знову хотіла щоранку лежати
Наша кохана донечка, це все заради тебе.
Покинута домівка, розтрощені квартали.
Ми забирали тебе під свист ракет та вибухів.
Якби не ти, то з татом далеко б не тікали.
Наша рідненька донечка, ти наше майбутнє.
Ніч вже не місячна, зорі не світяться,
На місто спустився холодний туман.
На сотні вікон лиш трішки виблискує
Промінь свічок. Ілюзорний обман.
Місто майже не дихає. Нічого немає.
Ти маленький, тобі лячно,
Сльози, мама, обійми.
Сусідський малий віддав ту машинку,
І вже не страшні пісочні війни.
Ти - тінейджер, дуже круто,
Русня.
Тварюка. Падла дика.
Смертельна. Жадібна. Гидка.
Брудна. Нестримана скотина.
Мерзенна, підла і слизька.
Господи, чи чуєш ти мене?
Чи бачиш ти крізь темряву наш біль?
Чи відчуваєш ти той відчай між смертей?
Чи спинеш ти величну Горе-тінь?
Бо я втрачаю віру день за днем.
Як перетворюють добрих у мстивих?
Це просто. Це страшно. Це краще не знати.
Достатньо одного - життя відібрати.
Коли темне волосся вмирає у сивих.
Колись вона була стійким пацифістом,
