Анастасія Ющенко
Це дівча ненавидить самотність,
Вона закохана без тями в божевільність.
Розбиті коліна, заплакані очі
І сум, який пронизує всі нерви.
Розтріпані коси, дешевий одяг,
Червоні губи,солодші за полуницю.
Мені здавалося,
Що вона вічно п‘яна.
Вічно зайнята,
Вічно сама.
І блукає вона вічно зморена,
У вічних оманах.
Допоки ви, московські суки аду, безсовісно сховались під брехнею.
Наш мирний світ ваші раби руйнують градом.
Вбиваючи дітей за «Рускиє ідєї»
Сльозами вмите кожне місто, тут кожна ніч лякає до істерик.
На цвинтарях давно немає місця.
Тут танками руйнуються алеї.
То рай-безмежного каяття
І дім, в якому немає місця..
В котрому люди, не бачивши щасливого життя,
Тепер не знають, що готувати і з чого їсти..
В лісах, де сховані майбутні, нездійсненні мрії.
