Сан Марія
побалакати тут лиш удвох про зірки,
щось про ду́ші, що також горять у пітьмі,
щось про вечір, про нас і про чорні дірки,
і про літо як мить у полоні зими.
розпочати розмову про будь-що спочатку,
щоб подовше сидіти один на один,
людина потребує людини.
вічна істина в трьох словах.
щось змушує буть молодими.
це щось, що палає в очах.
потребу зароджує погляд,
що жадно бере в свій полон.
ти знаєш як вона палає?
дуже яскраво і приємно.
і душу навіть не торкає,
що скоро буде убієнна.
таке з’являється блаженство,
коли Феміда знов керує.
Я ніколи не знала тебе до сьогодні,
День як день, ніч як ніч, ти як ти.
Під цим сонцем бувають палкі́ та холодні,
І всі різні – окремі світи.
Сто людей і нови́х сто історій,
У цей час і пишу, і читаю твою.
