хтось колись
Засыпать я хочу среди гор,
под вершиной смотреть на звезды.
Год в квартире – не приговор,
ведь вернуться всегда не поздно.
Дни считать, что проходят мимо
Как обнимает шар земной
тьма вездесущая, густая
как мать младенец обнимает
своею мелкою рукой
Как ночь взрывает жалкий вой,
Все говорят о смерти и любви,
ведь у двоих нет ни начала, ни конца
Они обручены, кольцом,
таким же бесконечным
Как взгляд печальный твоего лица.
Каждый твой завиток волос
вокруг сердца стелется гладко
не смотри на меня так, украдкой
и не хмурь в ожидании нос.
Нам нет поводов вовсе спешить,
Сьогодні знову пам'ятник встановили,
й старий, непотрібний, десь поряд знесли
а знаєш, я справді б дуже хотіла
пам'ятник знесиленим
Мов Хвильовий, хвилями тікаю свідомості
до внутрішніх своїх світів,
написала пару віршів
і вважаю це головною ознакою своєї присутності
у вашій вагомості
Сумніви призначені для дорослих,
я хотів би ніколи не виростати.
Не знати що таке клятий поспіх
і не знати що таке марні втрати
Я хотів би вірити, що всьому є момент
і що всі втрати мають причини.
«Человеку нужен человек»
лгут глупцы, мне человек не нужен.
И сама я доживу свой век,
и сама я разделю свой ужин.
И сама смогу уйти в моря
Склади зброю,
проковтни кулі
це не ворог іде за тобою,
а власне минуле
Твої друзі давно вже покинули поле бою
Найважчий тягар — бути повною протилежністю самого себе.
Ні до чого не відчувати суцільну, беззаперечну потребу.
Сумніватись у всьому що сумніву піддається
і в тому, що не піддається — сумніватись теж.
Твердость сердца не спасет от боли
Если режет нож изнутри
Коль и ты, друг, тоскою болен
Отойди. На меня не смотри
Ведь тоске разделенной нами
Стать любовью не суждено
Слышала, взрослые голову не теряют.
Говорят, это даже немного смешно.
Чтобы взрослый так взял, как в кино
лишь от взгляда сердцем растаял
Чтобы взрослый начал смеяться
самым детским пронзительным смехом
