Андієвська Емма: Все стихи поэта

Все стихи Оригиналы Переводы

« ‹ 1 2 3 4 › »

Намір

В краплину ліг, як в мандрівну труну,

Що — відсвіти, — світ видовжень, — азалій,

І — двері — в позолоті на камзолі,

Куди — ще предки — золоте руно,

Що в повню на поверхню вирина,

Засвічуючи — в лунках тиші — зела, —

Їх повсякденна галасливість з’їла,

by Андієвська Емма

Навколо передумов

Воює далі, хоч давно помер,

Самітній лицар в тилягах цеглястих.

Як гупа серце крізь опале листя. —

Єдиний змиг, — й помандрував крізь мур.

Минуще — свій — і вміст, і хвилемір —

Із капищами марноти і млости.

Бува, що й смерть шаленцеві полестить,

by Андієвська Емма

Міри видовження

Ніщо — ніде, лиш серце — лускокрилі,

Які — ледь — біль, що — на всю прірву — зблисне,

Ще заки доля — довбнею — лулусне,

Вивільнюючи — з черепа — макрелі.

В повітрі вогкім дефілюють кралі,

Навколо ширячи огуддя млосне.

Терени смутку, що — скелясту власність,

by Андієвська Емма

Деякі аспекти світла

Струс. Поле закрутилося тюрбаном

І — до ноги — структури апатичні.

Усе, що доти — виважене й точне, —

На скрині дно, — на ній сидять бабуні

Із присмерку, із гною і ебену,

І — ні шпарини — в збочення чи втечу. —

Ядро буття — пришвидшену летючість, —

by Андієвська Емма

Дерево

Вітри розносили сонця і сіно,

Піском заносячи усесвіт,

І очі грузнули від невбиральних видив.

І крик, що коливав рівнину,

Висів на нитці, мов жовток,

І дерево, що розлилось по небу

Біліше сонця, глибше океану,

Те дерево, що розділяє межі …

by Андієвська Емма

Вітри Азії

Колони з базальту. Фасади палаців

На перехресті. Й вітри,

Які супроводжують кочовиків,

Що випалюють культури

Правом сильного.

Циклопічні мури, вкриті зображенням

Богині плодючості

by Андієвська Емма

Відхилення

З горлянки випурхнув й — під шкіру — горобець,

Щоб перебути поштовхи озону,

Що — сквапно — в переміщеннях підземних

Гробницю, яку — досі ще — раби.

Все зупинилося, а пам’ять вигріба

Доріжки, що — жорства, ґазон, лоша і замок,

Початок літа, де наклались зими,

by Андієвська Емма

Віддих

На швидкість іншу — тліну інвентар,

І джерело — вмить — простягає ложку

Для спраглого, хоч той, — ледащо, — з ліжка

Силкується ще — власну долю — в тир.

Нутро — з-під форм — усе — ніяк котурн

Минущого, що світ годує з пляшки.

Без віника — у сон — пекельний служка

by Андієвська Емма

Без шкіри — на вітрі

Пустеля — колоратура

З ацитиленовим кар`єром смерти.

Щораз розпеченіші кола

Нескінченної повивальні.

На щаблях прискореного розпаду

Самі бані, куби

Й паралелепіпеди.

Всесвіт — відірваний ґудзик,

by Андієвська Емма

Базару проповідник

Він роздмухує дзвін, як рукав,

На тілі у нього замість руки ріка

І кілька гаків, щоб тримати маркізи над прилавками.

І баби з тілами повними риб,

Зір — калачики, дивляться згори,

Як він розводить на грудях

Води гармонію.

Що йому, коли руки — ріка.

by Андієвська Емма

Базар – поруч і осторонь

з “Базарів Страшного Суду”

Від свята відсвіти ідуть:

“Ти справді ти, ти справді тут?”

Щоб ні ступити, ні пройти:

“Жерун буття, обітниць путь,

У пута – низ і висоту!”

Крізь помахи, слова, літа

by Андієвська Емма

Бічний отвір

З базарів Страшного Суду

Або Базар на Страшному Суді

Через плече завинувшися в ношу

(В два вуха сповивальних, в совість-грушу:

Так дихають, з легень каміння свище),

Два потопельники тримають в ложці сушу,

Їм здерли шкіру, відсвітом зайшовши.

by Андієвська Емма