Знаєш, я себе не пам'ятаю...
Знаєш, я себе не пам'ятаю...
Бачив колись у калюжі сумній
Чим дихав зранку? Пітьмою бажаю?
Я не скажу... У тумані надій.
Де я і як я? Чому не пізнаю
Миті обіймів і усмішки слів?
Ніби є крила та кайдани до краю
І ловлю тодішнє тепло поміж снів.
Сенсу не бачу у дорозі за квітом,
Що згас і чекати не став навесні
Як золото хтось відшукає із ситом,
Так я прочиню неможливість в вікні.
Не кричіть! Гомоніти не дайте неволі...
А я... Неважливо... І без мене Земля
Коло зробить... І знов заспівали тополі
Я між вас та в душі я вже точно не я.
