Журилось сонце – жовтощокий сонях
Журилось сонце – жовтощокий сонях
у павутинні, сплетенім із хмар.
Я так хотіла у твоїх долонях
журбу сховати, але ти – мовчав.
Зірки з’являлись – немовлята ночі,
від доторку її чарівних крил.
Я почуття, мов зорі,непорочні
просила вберегти, а ти – губив.
Ковтала сльози – для душі пігулки,
невольним птахом бився в грудях пульс.
В твоїх руках шукала я притулку,
просила врятувати, – відвернувсь.
А доля пригощала самотою,
наповнюючи келих до країв.
Я ладна була дихати тобою,
я так хотіла, ти ж-бо – не хотів.
Але віршами душу воскресила
моя, найблагородніша із Муз.
Я відреклась від тебе, розлюбила…
І – дивно, ти до мене повернувсь.
Не жаль, що не гортатиму ніколи
твоїх зізнань – пожовклих сторінок,
а жаль, що від квітучої любові
до нищівної ненависті – крок…