Жінка з планети Земля
У безсоння є дві тисячи принад;
Умовляє стеля... - знати час зірок.
Подорослішати не зміг, слів водоспад,
Заважає, знаю що відстав та й не на крок.
Бо ж ця жінка неземна, позве, ось-ось,
Без надії жодної, тим часом, враз,
Якщо поруч я, вона співа, як Рось,
А як зникну – перестане, без образ.
А навіщо?
Кружляє літо барви квіточок,
Вись мліє у насінні, повсякчас
Бо ж, я все маюсь, від новин, чуток,
Все сумую за планетою, без вас.
Знову айстри для метро, не дивина,
Я, землянин рядовий; як для землян,
Приготує квас, вона, під смак вина,
З ягід сонячних полян, - зна мед слов'ян.
На вечерю кожен має, те що встиг;
А попросить заспівати, - є пісні,
Сотий раз заплаче, - має оберіг,
Сенс життя пісень, раж у вісні..
Кружляє літо, сонцем "ні" та "да" ,
Опівдні, пелюстками до зірок...
Я все змагаюся з плітками, не біда,
Вірш не відходить кращим, ні на крок. .
Про горілку, хванкару, десь у імлі,
Заспіваю, як її хлоп'я - пустун .
Все про те, зим сорок, схоже, на землі,
День у день, шукаю хижі барви струн.
Я в їдальні всі серветки олівцем,
- У похмуру долю, нанівець,
Вів, не плюнув, втоми шал, живцем
Йде, у далеч зірки, що мудрець. .
Але ж ця жінка, так, вона... - одна,
Любові справа незбагнена в ній...
Як нескінченна літа мить чудна,
Опівдні, пух тополь, не зникне, з вій.
