ж и в у
ж и в у
і скільки того літа залишилось.
обніжок тут. обніжок уже там.
зелена кров. зелені в Бога крила,
пошиті з найхисткіших ранку трав.
і скільки тих дрібниць мені на втіху
і на печаль, а ще на карб чола,
бо так буденно вдаривсь об одвірок,
аж вигулькнуло, мов чуже, «овва!»
та літо не мине. воно, як вічність,
як вигук, що прокотить по ріці.
не повертаюся у літо двічі:
я тут живу, забувши, що по чім...
