З ікони пантеїста дощ сочиться
З ікони пантеїста дощ сочиться,
Стікаючи по кепці прямо в душу.
Ранкові перехожі – сонні лиця;
Самотність у юрбі – як жаба – душить…
Дорожня сумка здавлює долоню,
У плеєрі – Бурзум із Луперкалем
Останні клапті сну в мені хоронять.
Цей літній дощ, як Більбо, має жало.
Вагон півповний – буду оптимістом,
В кутку чудове місце – там засяду;
Залізний Алдуїн під спляче місто
Несе людей для спалення, на краду…
Ну от, пора. Думки зі сну відтали –
Пора попрацювати наднормово.
Колю вірші на синяві кристали,
Як Хайзенберг римованого слова.
