Їжачок-Мудрячок
А чи послухать казочку ви діти не готові?
Мерщій всідайсь, бо знаю,
Ця казочка чарівна,
Дарує вона мудрість
А, інколи, і вміння.
Прийшла вона не звідкіля,
А з царства праці, розуму й добра,
Й розповідає, як жив на світі їжачок,
Та не простий, а Мудрячок.
Як він сміявся, плакав, горював,
А потім дуже мудрим став,
Бо світ школярика пізнав.
Отож, малята, у лісочку,
Та на вільховому пеньочку
Стояла хаточка мала.
Уся красива, чепурна:
Ось там листочок, там гіллячка,
Отут очеретинка,
Ну просто диво не хатинка.
І жила в ній, немов перлина,
Колючих їжачків родина,
Веселі мама й татко
І їх малесеньке їжаченя-дитятко.
Татко-їжачок
Був на ймення Хворосток,
Добрі справи він робив,
Всіх звірят науки вчив.
Знав і азбуку й письмо,
Будівництво й ремесло.
Мама їжачка – Хвилинка,
Була красива, мов калинка,
Усім свій голос дарувала
І дуже смачно готувала
Обід, вечерю, полуденок,
Борщик і кашку на сніданок.
Й немов на радість ріс у них синок –
Маленький Мудрячок,
Пустун із пустунів,
Хвастун із хвастунів,
Такий веселий і прудкий,
Що повернув би боком світ людський.
Він бавився на сонечку, колючив голочки
І все питавсь у мамочки:
– Чому я ось такий?
– Чому росте травиночка?
– Й хмаринка сльози ллє,
Коли в природі дощечок
Краплинчастий іде?
– Чому приходить ніченька?
– І сон береться де?
– Чому листочки падають
Й метелиця мете?
Усім-усім цікавився чомучка-їжачок,
Бо дуже хтів довідатись
Про світ живих пташок,
Про світ казкових зайчиків
І білочок прудких,
Про замки і про величі
Всіх звірів лісових.
І сталася пригода
Із Мудрячком одна,
Яка вселила віру у пізнання життя.
Сказала мама якось своєму малюку:
Ходімо, милий синку, у школу лісову.
Бери свого портфелика,
Клади туди книжки
І не забудь узяти
Ще зошити й ручки.
Давай збирайсь швиденько – сказав їжак-татусь,
А то іще запізнимось –
І в школу не візьмуть!
Хутчій малий чомучка
Складав всі книжечки,
Розправив на кожушку
Голчасті колючки,
Умив гарненько личко
І чубчик причесав.
Ой що ж його чекає?
Про це він ще не знав.
Взяли його за ручки матуся і татусь
І повели до школи –
До інших вже матусь.
У школі Мудрячок спочатку все боявся:
Ох, скільки ж невідомого,
Ох, як же я навчусь!
Ці літери, ці лінії.
А скільки ж цифер цих?
І все на нас малесеньких,
І все на непосид.
І правильно виводити.
І ручку так тримай
І в класі швидко бігати
Також, не здумай ти.
І так ось було важко,
Допоки в їжачка
Не вийшла перша літера
І літера ця «А».
Ох скільки ж було радощів,
А скільки теплоти:
У мене вийшла літера,
Матусю, чи знаєш про це ти?
А ти, татусю, бачив?
Який щасливий я,
А ось вже й вийшла лінія
А потім ще й крива,
А далі й арифметика
Свій хист в знаннях знайшла.
Які цікаві циферки,
Який чарівний звір!
Той каже правду,
А цьому ти не вір!
У того лапки сірі,
А в того копита!
У того хвостик є,
А в того ріг нема.
Ось та пташина в вирій відлітає
Чи ж кожен про це знає!
Чи кожен вірить в те,
Що казка в світі є!
Отож, малята, їжачок,
Та не простий, а Мудрячок,
Про все на світі в школі дізнавався.
Він пізнавав,
Він хвилювався,
Усе старанно намагався
Відкрити світ й всю велич в ньому
Й передусім в собі самому.
Й хоч світ здавався невблаганним,
Величним часом, далебі,
Та все ж він був і надцікавим,
Допомагав й вчив мудрості в житті.
Краса й добро вселяли віру,
А зло й ненависть, навпаки,
Давали сил для боротьби.
У школі Мудрячок зустрів багато див,
Відчув спроможність бути сильним,
Навчився мудрості життя,
Що відкривали двері в світле майбуття.
Батьки пишались мудрим сином,
Що став він сильним і щасливим,
Добро творив і зігрівав теплом родину.
