Якось знову тебе я зустріну
Якось знову тебе я зустріну,
Серце в такт зазвучить, як колись,
В ту нежданну мовчазну хвилину
Я промовлю до тебе: дивись!
Подивися на небо блакитне,
На дерева, що тягнуться ввись.
Трави ті, що замріяно квітнуть
В горизонті у хмари вплелись.
Глянь лише, різнобарв'я із квітів
Проростила чорнява земля,
І пташки, що обсіли всі віти
Спів веселий снують між гілля.
Підніми лиш уверх свої очі,
Там поодаль горить у вогні
Та планета, що спалює ночі,
Своїм світлом окреслює дні.
А тоді коли місяць воскресне
Й прохолода нічна упаде,
Набубнявіла ковдра небесна
Оксамитом із зір зацвіте.
Їх звабливість висока й холодна
Відіб'ється у тебе в очах,
Таємничість потоне в безодні
За миганням ховаючи страх.
Не дивися на зорі намарно
А подумай хоча б тільки раз,
За усю ту красу їх захмарну
Була краща мені ти в той час!
