Якось дивно ми створені,- люди
Якось дивно ми створені,- люди:
Уникаємо слова “добро”,
Боїмося його, як отрути…
Ми все щастя шукаєм свого.
Та існують в житті якісь речі,
Що збагнути не можемо всі…
І нервово сутулячи плечі –
Залишаємось на самоті.
Знову душу ховаєм за грати,
Бо відкриєш – розтрощать ущент.
І доводиться “соло” співати,
Не знаходячи вдалий “дует”
Не зустрівши щасливої долі,
Не зберігши себе від невдач,-
Кам”яніємо серцем поволі,
І черствіє душа, як калач.
Якось так і розходяться люди,
Не збагнувши, яка в кого роль.
А хотілось би просто відчути,
Та не знаємо ми наших доль.
Виявляється, доля – від Бога,
Та для когось її не знайшлось.
Хай же вистачить сили для того,
Щоб зробити щасливим – когось!
Із життям – закружляємо танго,
Не рахуймо помилок і втрат!
Повернеться добро бумерангом!
Щасливішими станем в стократ!
автор:
Надя Ковалюк
