“Як почну сповідатися”
Як почну сповідатися
На руки твої єдвабні,
Не матимеш з того радості,
Легкої, мов пух кульбаби.
Буде важко тобі дослухати,
Дочекатись нової години:
Слова мої, наче ті слупи,
Обвуглені, щоб не гнити.
Обгорілі вони й закопані
В землю, – а над землею,
Як щогли вільні високо,
Підносять сонячні леза.
Стою, проводи тримаючи,
І, може, аж від Тараса
Біжить моє світло майське,
Моя неподільна радість.
Будь же мені підпорою,
Та не в кам’янім поліні;
Будь ластівкою на дроті
Непоборної лінії!
***
