Я так люблю очей твоїх невинність,
Я так люблю очей твоїх невинність,
Легку вуаль магічності на них.
Хіба безцінне втратить колись цінність,
Хіба кришталь замінять на граніт?
Дозволь мені кохати карі очі!
Дозволь любить коралові вуста!
Нехай взаємність плаче серед ночі,
Рахуючи віршовані слова.
Нехай сонет голосить, лиш про тебе.
Він час у тишині навік спинив,
Напевно, треба так, комусь там треба,
Щоб я тебе безпам`яті любив...
Можливо, ти рядки ці не читаєш,
Вони у вічність спомином ідуть.
Я запевняю, ти мене не знаєш,
А я тебе, як небеса люблю...
Віталій Білозір
