Я так хочу забути тебе
Я так хочу забути тебе,
Бо здається, що далі – вже прірва.
Відчуваю, що годі уже,
Але пам’ять – така непокірна.
Надто важко тепер підвестись,
(Я фатально спіткнулась об тебе).
Наче зірці, що падає ниць –
Не сягнути повторно до неба.
А на п’яти вже ніч наступа,
Скоро сон мене вкриє вуаллю…
Напоїш ти мене доп’яна
Незбагненно-терпкою печаллю.
Кожен сон – як зміїний укус.
Вже не знаю, чи в тому я винна,
Що боюсь…навіть дуже боюсь
Перестрітись з тобою очима.
Ніби чорна відьомська рука
Перетворює сон на видіння.
Навіть там моя бідна душа –
Наче квітка, назовні корінням.
Ти це також відчуєш колись –
Що любов – то не мед, а отрута.
Коли очі підводяться ввись
І благають – забути…забути.
Що буває замало життя,
Щоб людину із пам’яті стерти.
Ти відчуєш – любов ще жива.
Та для тебе – я буду вже мертва.
автор:
Надія Ковалюк
