Я прожив цілу сотню життів
Я прожив
цілу
сотню життів:
в літню спеку від сонця
мене
ховали
Вінтерфелла стіни високі,
товсті,
давні башти,
крипти у темних підвалах.
А коли, навпаки, сніги мели
наче в тому ролику «Фрозен Трона»,
я заходив
у гамірні «Три мітли»
разом з Гаррі, Роном і Герміоною.
І коли
хотілось
рубанути з плеча,
і лишитись без імені,
дому,
боргу,
мене радісним тріском
вогонь стрічав
в головній
залі
Каер Морхена.
А коли світанок яскраво горів
з-за обрію
краєм
сонця
надщербленим,
Волинкар біля Воріт Зорі
мене вітав
вітром у вербах.
Так минали роки:
з їх імли
випливали нові люди,
лиця,
і зникали друзі,
та ці – не йшли,
залишаючись
на
полицях.
