XVIII “Про театри, цирки та іподроми”
Про театри, цирки та іподроми
не писав тобі ані слова. Й не буду.
Є вагоміші драми, себто погроми:
на прохання люду повісять Юду
чи каструють Будду (яка різниця!)
на вимогу нарсуду в ніч солов’їну.
Я щодня тут їжджу попри в’язницю.
Мене вчать любити всю цю країну.
Мене вчать: найменша сльоза дитяти
важить більше, аніж усі Бутирки,
взяті разом з Луб’янкою. Слід читати
епілептиків. Небо з-поза кватирки
є тотожним небу з-за грат. Це рівні
величини в байдужості і красі. Я
тут щодня проходжу попри катівні,
а мене все вчать: Месія, Росія…
Вчать мене: свобода — лише хвороба,
щось таке, як сифіліс або навіть
як червінка. Зрештою, це оздоба
до в’язниці, якою натхненно править
сам народ і сам же сидить завзято,
як спортсмен, зацікавлений у режимі.
Шапки знято. Голови стято. Свято.
Це коли в божевільнях сплять одержимі.
