Втратив усе і не маєш нічого натомість
Втратив усе і не маєш нічого натомість,
Чорним мороком втома до себе згребе.
Хто ж тепер буде слухать німого тебе?
Хто з тобою разом полетить в чергову невагомість?
Невагомість душі, що стоїть під прицілом любові,
Невагомість закутих сердець і закоханих тіл –
Все було. Чи зі мною літать не хотів,
Чи не зміг приховати легких слідів леза і крові?
Я б забрала тебе, на руках колисала б до ранку,
Розказала б таки, що і небо блакитне співа.
Але в тебе сьогодні занадто болить голова.
Я залишу тебе. Попрощаюсь. Піду на світанку.
Ти ніколи не бачив мене і, напевно, тепер не впізнаєш.
Я не варта твоїх недописаних віршів.
Не даруй мені, любий, слова, що для інших.
Пам’ятай всі розмови: що, коли і кому обіцяєш.
