вростаєш в обніжок останній перед мовчанням –
вростаєш в обніжок останній перед мовчанням –
за ним дим смердючий
порізаний простір на шви
любов проступає мов кров
бо любов твоя рана…
чекаєш не дочекаєшся криків німих
у відповідь що забарилася
певно й не буде
чистилище поки в проекті ще фея Морґана
щезають безкрило мов тіні утрачені люди
розплавилася прозорінь у свічадах незграбних
вростаєш
аби не ступати а тільки молитись
немає клубків лабіринтів і вороння
були уже зливи
і хто заважав їх напитись
щоби із чорноземів гналася
вічна трава?
