Ворожка
Липневі, м’ятні й безсонні ночі,
в очах – вогні, а в косАх волошки,
лукавий усміх й зелені очі,
в руках стихія, вона – ворожка.
У серці море, бурхливі хвилі,
в душі блакить й неосяжна даль,
все б підкорилося її силі,
якби не інших очей кришталь.
В словах у неї вся мудрість роду,
косей русявих широка стьожка
простяглась у синю блискучу воду,
їй можна все, бо ж вона ворожка.
Чарує, часом, її манера
так заглядати в чужі серця,
чи від природи трохи шалена,
а чи характер має борця.
Підвладно все їй, земля та небо,
І океани чужі І гори,
лише без нього їй це не треба,
лише без нього вона у море..
