Вони жили в одному будинку
Вони жили в одному будинку.
Вона з дитинства. Він винаймав квартиру.
В ній він бачив маленьку дівчинку.
Вона в ньому – дорослого чоловіка,
якого кохала, і він відповідав щось схоже.
Вона зустріла його —
як все до банальності просто.
Вона зустріла його зовсім хворого,
чи то п’яного,
у той час коли всі думки про нього було викинуто,
номер забуто, а його не бачила ще від холодного лютого.
Він допивав пляшку дешевої горілки,
біля одно з будинків її маленького міста –
де здебільшого пенсіонери та п’яна молодь.
Вона так намагалась викинути його із свого життя, що їй це вдалось.
8 місяців вони не бачились.
Для неї це були вісім місяців навчання та підготовки до вступу у виш.
Для нього ж, це були 8 місяців шизофренії.
Дівчинко, якщо пройдеш повз – точно не схибиш.
Для чого ж він тобі такий?
Не поголений, брудний та п’яний (чи хворий?)
А на вулиці вирувала пізня осінь: вона забрала у свої тенета все, що змогла підняти сильним поривчастим вітром.
А дівчина не бачила його вісім місяців.
Вісім місяців не дихала свіжим повітрям.
За вісім місяців до цих подій,
вони голосно сміються, ловлять губами сніг.
Він обіймає її, дарує своє тепло.
Вона цілує його в щоку та повертається спиною
почувши телефонний дзвінок на його мобільний.
— Алло?
Відповідає хлопець на дзвінок.
Вона чує у трубці голос жінки, але не зважає.
Вона була кращою, за тих всіх жінок
і вона йому довіряє.
Він кладе трубку.
Вони знову щасливі.
Хто дзвонив, дівчині не цікаво,
головне що говорить — кохаю,
прощаючись біля її під’їзду.
Знову телефонний дзвінок,
хлопець дістає телефон та натискає кнопку виклику.
— Алло?
У трубці знову жіночий голос.
— Я тебе вже зачекалась, ти ще довго будеш з друзями?
Гучний ляпас долонею по щоці.
Опісля того, як дівчина забігла у під’їзд,
її руки тремтіли, шукаючи у сумці ключі.
Відкриває двері, гримає голосно ними й присідає,
закриваючи руками заплакані очі.
Викидає сім карту, знищує сторінку у соц. мережі,
прагне його забути, поринувши у науку та дві іноземні.
А зараз бачить його знову,
ви пам’ятаєте? – не поголеного, брудного, п’яного (чи то хворого?)
і йде,
бо зраду не пробачають,
бо після неї – йдуть назавжди.
А він допиває пляшку дешевої горілки,
розбиває її об асфальт.
Звинувачує лише себе,
ріжучи вени та повільно стікаючи кров’ю.
