він писав листи на брудних парканах
він писав листи на брудних парканах
на порепаних стегнах сумних хмародряпів
їх читали місцеві бомжі та яппі
їх ковтав облізлий портовий ранок
він писав про солодку непевність серпня
що пропах травою і оселедцем
і про те що кожен носив під серцем
від першого подиху аж до смерті
писав про воду, як кут живого
солону воду в яку пірнають
два кровних брата Авель і Каїн
і лиш один виринає знову
про мить дощу, що зриває пломби
з небесних цистерн і звільняє краплі
про те як ступати на звичні граблі
про те як у венах ті самі тромби
як пульсує в зап’ястку музи́ки нота
ще не вселившись у струни альту
і як водій відпускає гальма
передчуваючи смак польоту
про те як читати оці послання
пензлем життя на полотнах болю
на зморшках бабусь, на маках околиць
на масляній плівці важких туманів…
писав і думав: “а ночі довші
і буде осінь, і день без хліба
бо там у́горі хтось постійно хибить
а хтось нотує
у власний зошит”
