Відверто
Я не складав тобі віршів
і не писав тобі пісень,
ти десь далеко спиш,
вбігаючи в щодень.
Що відчуваєш ти в мені?
А що відчую я до тебе?
Для мене почуття пусті
і я кажу щодень оце до себе.
Я кажу, що кохаю та люблю,
але нема вогню у серці,
немає пристрасті й жалю,
немовби серце розтоптали берцем.
На тобі закінчилося кохання:
ідуть роки й дарма -
хоч можу я зійти ще зі шляху страждання,
але назад дороги вже нема.
Нема, бо йде годинник без упину,
а метроном життя вже вирішив за нас:
кому любити, а кому - у домовину,
кому знайти серцевий свій компас.
Ти може й гарна і чуттєва,
але не еталон мрійливої краси,
тож я не знаю - треба чи не треба
мені з тобою далі йти.
Я загубився в власних хмарах -
поет безсилля й почуття,
він колупається у прахах
свого буттєвого чуття.
Так хочеться заснути і почати
усе із чистого листа,
та забоявся я, що можна і не мати
нового аркуша, та й чистого нема.
