відпустити б осінь.
відпустити б осінь.
хай собі іде.
хай собі… мені – по шклу рукою.
буде ніч. за ніччю буде день,
жовтня межі, стулені до крови.
відпустити б небо…
назирці за ним,
щоби встигнути за течією віри –
притулитися до мороку терпких калин –
і у подих увібрати мрію.
за межею впасти в перший крій,
в перший світ,
що ще не сніг, не рана –
шкло розбите, мов на друзки біль –
крик на друзки
в осенях-гортанях…
