відчувати б тебе, як травень – дощ,
відчувати б тебе, як травень – дощ,
забуваючи те, що було, і те, що буде…
ми не схожі на себе, починаємо з ноти до,
інопланетні якісь, та все ж таки люди,
серединні у тижні, за вікнами – мандрівці
тимчасові: до вечора лиш рукою подати,
перехрестя – до кави, до споминів – олівці.
не відняти, не стримати, в начерків не забрати.
зовсім юні сьогодні, а завтра – старі листи.
не доп’ємо – залишимо ночі наші душі,
прошепоче позірний травень обом: «прости-и-и...»,
розіб’є оцей вечір горнятко на щось минуще.
