Ви не питайте, що у мене в снах.
Ви не питайте, що у мене в снах.
Там безлад, хаос, беззаконня
І чорний кіт на підвіконні
Розсипав зорі.
Там є планета, там моя земля!
І хтось здаля
Пером старого журавля
Малює сон.
І сходить сонце, б’є мені поклон,
Зібрався снів військовий ешелон,
А хмари йдуть —
повзуть, мов той пітон.
І виє вітер в саксофон
Сонливого перону.
Готель. Дорога. Мить. Авто.
Розвіяв вітер бежеве пальто.
Я повернутися все ж мушу,
Катую душу...
Перон. Вокзал. Трояндові перила.
У голові, напевно, хтось живе.
Можливо Данте, може і Рабле...
Щось підкосило,
Немає сили.
Дайте крила,
Та хоч би сиві.
Щоб раз і в небо, щоб два в простори.
Аби без шуму, аби без болю,
Аби на волю!
Та дайте крила,
чи хоч вітрила.
Я в небо зрину,
Як дощ на ринву.
Катую душу, я все комусь мушу...
Старої груші обсипався цвіт,
Змусив мене повернутися в світ,
І знову будень сірих днів -
Без снів...
Мені б дощів
І радощів...
Я знову серед гадощів,
Мерзотників, бандюг.
Поезія безлюдника,
Закована в ланцюг!
#украінська_сучасна_поезія
Віталій Білозір
