Веду розмову з серцем,
Як мати з дитям в лоні.
Воно живе, бо б’ється,
Невгасно палить скроні.
І думка встелить душу –
Я ляжу й подрімаю…
Відтоді занедужав,
Як я тебе кохаю.
Втираю сонно очі,
А ти вже перед мене.
Знов ясно серед ночі
І почуття шалене
Урвало струни лірі.
Ти вигострила косу,
Я більш тобі не вірю.
Те янголятко босе –
Тепер то янгол смерті…
Коса твоя – зі сталі.
Ти вміла щастя стерти,
Зітри й мої печалі…
